Нове звернення до готичної традиції припадає на той же час, що й розвій феномену  постмодернізму, який, у літературній площині, за суттю своєю є міксуванням і переосмисленням літературних набутків попередніх епох. Дослідники вбачають виразну присутність готичної лінії у постмодернізмі, вказуючи на особливий різновид «готичного постмодернізму» – «жанр, що свідчить про виживання готики у парадигмі постмодернізму на літературному та філософському рівнях». М. Бевіль (Maria Beville) виокремлює ті спільні теми, які розвивають готична й постмодерна проза: це «криза ідентичності, фрагментарне відчуття себе, темрява психіки людини,  також філософія буття та пізнання». Актуалізація готики в новітніх обставинах пояснюється новим підходом до розуміння реальності, що, розширюючи межі  суто  наукового  пізнання,  схиляється  до  множинності  потрактування дійсності, можливості існування «надприродної та трансцендентної екзистенції, що загалом є ключем до готичної уяви <…> і взагалі притаманне поетиці постмодернізму». Маніфестація готичного у постмодерному письмі, синтезована М. Бевіль, зводиться до кількох домінантних концептів: «Концепт піднесеного, що пізнається через переживання жаху; саспенс та хоррор; надприродне; метаморфози; гротеск; одержимість смертю та ідеєю кінця».

На нашу думку, зазначені концепти цілком суголосні особливостям поетики авторського ніверсуму Р. Дала. Зокрема, в цій розвідці увага зосереджена на аналізі неоготичної стилістики збірки оповідань Р. Дала  «Поцілунок» (Kiss Kiss, 1959). Збірка складається з 11 оповідань, у кожному з яких, так чи інакше, змодельовані описані М. Бевіль концепти, хоч, на наш погляд, принагідно цього зібрання оповідань Р. Дала конститутивним чинником є кореляція концептів  метаморфози» і «трансформації».